Хочу написати про кохання. У даоському розумінні цього слова. І взагалі поговорити про ревнощі, яка часто є двигуном продажів різноманітних послуг, починаючи від сексуальних умінь і закінчуючи всякими приворотами та відворотами. Кажуть, що ревнощі – ознака кохання. Чи так?

Если посмотреть на данный вопрос со стороны китайской философии и даосских практик (а им более 5 тысяч лет и можно доверять), то эти источники четко говорят нам о том, что любовь порождается сердцем. Это невероятно светлое чувство, которое вдохновляет на труд и на подвиг, порождает много радости и доставляет кучу удовольствия. А откуда же берутся страдания ей сопутствующие, спросите вы? Все просто, страдания растут из нашего желания обладать предметом нашей любви. И это желание не имеет к любви никакого отношения. Порождается оно печенью. И из него, кстати, произрастает и ревность. Т.е. истинная любовь безусловна, не требует взаимности, а значит, несет любящему сердцу свет и радость. И в этом невероятная свобода. Свобода любить, кого хочется, не думая о том, что он, возможно, никогда не узнает об этом. В отличие от любви обусловленной: я тебя люблю, значит, мы должны быть вместе, а если нет – это источник бесконечных страданий. Это все про печень. Если она у вас слишком активна, она порождает большое желание обладать. Что делать? Звук печени, конечно!!! Это поможет очистить ее от накоплений ревности, старых обид и разочарований и расчистит дорогу для новых свершений. Ведь если ревность – ваша тема, угадайте с одного раза, каких партнеров вы будете себе выбирать? Правильно, тех, которые своими «похождениями» будут «лечить» вашу печень, день за днем показывая вам, что нельзя идеализировать верность. Так давайте, же избежим такого принудительного «лечения» и «полечим» свою печень самостоятельно. Это даст вам невероятную свободу. Свободу полета орла над землей. Вы поймете, что сердце ваше способно любить (не забудьте про звук сердца,!!!!), что любовь эта безгранична как вселенная и что объектов этой любви может быть много (вопреки бытующему мнению, что любить можно только 1 человека). Желаю вам испытать это однажды.

Тепер ще кілька слів про володіння тілом. Кілька років тому мені трапилася книга Станіслава Хохеля «Сходи свідомості». Дуже рекомендую її почитати ревницям, особливо розділ, присвячений зрадам. Для тих, хто не дійде до читання, коротко про головне. Наше тіло нікому не належить. Тільки нам. І коли ми одружуємося, ми не віддаємо його в оренду, не продаємо і не даруємо нашому чоловікові. Воно, як і раніше, продовжує належати лише нам. І лише нам вирішувати, що з цим робити. Безглуздо вимагати від когось вірність. Вірність ми можемо зберігати лише собі. І Батьківщині, звичайно 😉 Це просто так заведено в суспільстві – спати з чоловіком. Така соціальна обумовленість. І це було та й є виправдано з деяких позицій:

- безліч захворювань, що передаються статевим шляхом;

- Зрозуміло, чиї діти;

- Просто зручно, не треба шукати партнерів для сексу, він завжди під рукою.

Але бувають інші позиції. Деякі шлюби просто неможливі без наявності коханця/коханки. Хоча б віртуальних. Але це окрема тема, я обов'язково висвітлю її в окремій статті. У будь-якому випадку, якщо ви раптом опинилися в ролі рогоносця, поставте собі 2 питання, перш ніж «наламати» дров:

Чому це має мене навчити? (відповідь «Краще відстежувати чоловіка» неправильна)
А що він/вона шукають у цих стосунках на стороні? Може я чогось не знаю/вмію/можу? Чи може (а точніше сказати, напевно) якась його/її важлива потреба не задовольняється в наших відносинах?
Тоді у вас є шанс вирости духовно і дізнатися багато нового та вийти з такої історії переможцем (своїх слабкостей та комплексів, звичайно). Чого я вам щиро бажаю. У сенсі зростання і розвитку взагалі без будь-яких таких стимулюючих факторів 😉

Щиро ваша, Анастасія.