Улюблені та близькі люди часом бувають напрочуд нетактовні, прямо слони в посудній лавці. Ось скаже якусь фігню, не подумавши, а жінка впадає в комусь. Кидається у відповідь. Або не кидається, а ридає 3 дні. І при цьому мовчить як полонений партизан, демонструючи йому весь свій біль та страждання. А він не може зрозуміти, що ж такого жахливого він зробив і чим заслужив на таку реакцію. Знайомо? Читайте далі.

І ми жінки ставимо собі питання: на який ляд таке говорити? Невже не зрозуміло, що таке ніколи не можна говорити жінці. Адже начебто любить і людина хороша. І, мабуть, не мав на увазі вбити мене словом, тоді навіщо? Ну, це ще просунута реакція, часто жінка не усвідомлює, що він не мав на увазі вбити її, а ставить собі питання, чому ти хочеш мене образити. Якщо з вами це так, пропоную вам прямо зараз перейти на наступний рівень свідомості: чоловіки, як правило, не мають на увазі нас ображати. Вони справді такі незграбні і їм це треба, згодом скажу навіщо.

А ось що нам із цим робити і як зберігати стабільний стан? Спочатку треба зрозуміти, чому деякі слова сприймаються нами настільки болісно. А річ у тому, що цей біль живе всередині нас. Вона живе там із різних причин, але вона завжди наша власна. І близькі люди просто каталізують її існування. Не тому, що вони маніяки кровожерливі, але тому, що нам це треба. І треба нам це, щоб уздоровити свої рани. Поставте собі запитання, а чого це я так розлютилася. Відповідь: бо він козел – неправильний. Швидше за все, він просто настав на хворе місце. Лікуйте хворі місця, для того нам і дано ці нетактовні «близькі».

Проблема в тому, що ми дуже спотворюємо одне одного. Спотворюємо саме виходячи з цих наших хворих місць. Слова проходять як через криве дзеркало крізь наші страхи та сумніви і лягають зовсім не так, як йшлося про автора. Наприклад. Вона робить щось зовсім нове, несподіване, карколомне. Його реакція: "Дурдом". Що стоїть за цим словом для неї? "Він мене не приймає таку". Тому що їй страшно виявлятися так, страшно, що її не зрозуміють і не приймуть. Їй важливо, щоб він дав позитивний зворотний зв'язок, поставив п'ятірку як у школі. Начебто вона не може робити, що хоче, без цих п'ятірок.

Що стоїть за цим словом у нього? Його страх перед її неприборканістю, темпераментом і його страх не впоратися з усім цим. Хоча її прояви його й лякають, при цьому вони йому подобаються та тягнуть одночасно. Але його словесна реакція змушує її скукожитися і більше не робити так. А вистачи їй сміливості відстежити його стан хоча б за невербальними ознаками, вона помітила б, що вся невербалика криком кричить: клас, давай ще. Але її страхи не дають їй почути цей крик, а його страхи не дають йому сказати щось інше. Так і живе більшість пар.

Що із цим робити? Відповідь банальна. Перш ніж видавати реакцію на стимул встигати замислитися. А що це я? А що це він? А чи він каже, що я чую? А чи я чую, що він каже? Деколи просто спостереження за невербалікою вже дає ключі до розуміння співрозмовника.

Я обіцяла сказати, навіщо чоловікові треба говорити безтактності та отримувати обухом по голові у відповідь. Все просто. Щоб навчитися чути себе. Чути, що він каже і навіщо. Це і жінок стосується однаково. Якщо співрозмовник бурхливо реагує ваші слова, це привід почати уважніше слухати себе. Не тільки для збереження відносин із оточуючими, але для самоспостереження. Ви зможете знайти багато цікавого, уважно слухаючи свої тексти: і свої приховані страхи, і свої справжні бажання та мотиви, і обмеження, що заважають рухатися вперед. Навчившись чути себе, ви навчитеся чути та інших. Теж дуже корисно.

Загалом комунікація – це наше все. Навчившись правильно висловлювати неприємне, ви відкриєте собі двері в новий світ, де вам не потрібно стримувати погане, де можна бути собою, не псуючи стосунків. А якщо водночас ви ще й критику навчитеся приймати з вдячністю, то буде вам одне суцільне щастя та розвиток 😉

Перша частина статті