Ситуація дуже типова. Я знаю багато сімей, які мешкають навколо собаки. Коли діти виросли, вона стає змістом та центром їхнього життя. Мені дуже сумно на це дивитися. І трохи страшно. І в той же час це стимулює мене дуже дбайливо та трепетно ​​зберігати стосунки з чоловіком. Я не готова жити довкола собак чи котів. Мабуть, бо я їх не люблю. Я не говорю, що це правильно і всім так треба. Може, не люблю, бо не готова до такої відповідальності. Мені вистачає дітей. А собака – це куди гірше. Багато собаколюбів роками не їздять у відпустку, бо нікуди діти улюбленця, діти хоч виростають і їздять із батьками, а тварини ніколи.

Будучи багатодітною матір'ю, яка живе в постійному галасі, мені часи, коли діти розлетяться з батьківського гнізда, бачаться якимось раєм на землі. Тиша. Можна попити каву удвох, помовчати чи поговорити, подивитися в очі вже не кажучи про секс, якому ніхто не завадить. Я, звичайно, розумію, як треба берегти стосунки, щоб через 20 років шлюбу все ще відчувати насолоду від буття удвох. Але воно того варте.

Я не те щоб сильно проти тварин. Але в нашому суєтному світі іноді про себе ніколи подбати, про улюблених людей поруч, а тут ще один член сім'ї, що вимагає не тільки фізичного, а й емоційного включення. А я як хронічна відмінниця чи роблю добре чи ніяк.

Повертаючись до знайомих. Собака їм дістався статевозрілий майже. Такий жвавий собака. Я питаю, чи збираються вони його до дівчинки вести. Відповідь господині мене вражає. Це, каже, треба ще подумати, чи варто його розв'язувати. Тому що коли кобеля розв'язуєш, він кобелиться сильно і буйний. Далі вона ще щось говорила, я так і не зрозуміла, чи вона його потім розв'язати хоче, чи зовсім не збирається. Я її вже не чула. Моя думка пішла ось куди. Ого, подумала я, нічого собі якась любов до тварин. Тобто він пес, у світанку сил, йому б по сучках бігати і кобелитися з ранку до ночі, в цьому його собаки природа. А ми люди, взяли його собі на втіху і вирішуємо, треба йому трахатись чи ні. Нам це зручно чи ні. Ми ще каструвати його можемо, щоб не смердів. З котами так точно роблять, про собак не знаю. А ще знаю, що кішок іноді тримають без котів, щоб не розмножувалися, таблетки дають, щоб не хотілося. Мало того, що ми люди зі своїми інстинктами чорти, що робимо, так і до тварин уже дісталися. Бачила я таких кішок, жах. Нетраханні роками жінки нервово курять у кутку, вони хоч якось соціально адаптуються, а кішки стають дикими у всій красі.

Воно звичайно незручно. Тварини мітять територію і якщо на його території стоять ваші нові туфлі, вибачте. Дівчатка розмножуються без кінця і це теж сумнівне задоволення їхнє потомство прибудовувати. Тому, хто на таке щастя не готовий, нехай і не починає. Ну, чи чесно собі зізнається, чому тваринку мучить. А зі своїм статевим інстинктом він як поводиться?

Хай вибачать мене любителі тварин. Я зовсім не хочу нікого образити. (Повз вуха пролітає гнилий помідор і тухлі яйця;-)) Сподіваюся, я не дуже категорична.

Я, правда, згадала знайомих, які мають тварини і раптом зрозуміла, що шанобливо до інстинкту розмноження у тварин ставляться ті господарі, які зі своїм інстинктом у контакті. Може цей збіг, звичайно, на істину не претендую зовсім. Так, спостереження в не найрепрезентативної вибірці.

За цим закінчую. І закликаю вас любити один одного і пам'ятати, що старість не за горами. І добре б до цього віку бути настільки самодостатнім, щоб було цікаво із самим собою, із чоловіком. Для цього треба все життя тренуватись. Залишатися без дітей, їздити без них у відпустку та насолоджуватися стосунками у парі. Буттям удвох, без третьої сторони, що стабілізує. Буттям віч-на-віч із собою, це теж насолода. І якщо вас такий інтим напружує вже змолоду, з цим ще можна розібратися. А собак можна заводити, звісно. Тільки треба чесно зізнатися для чого саме;-)