Отже, Україна 2014 р. Дніпропетровськ, оплот української державності, не побоюсь цього слова. І це не західна україномовна Україна, це самий схід, який уже багато років говорить виключно російською (це я для російських читачів). Що я бачу? Місто заповнене пораненими та біженцями вщерть. Як розкрилися наші з вами серця, дорогі співвітчизники. Як згуртувалися ми довкола простого людського горя. Чи могли ми припускати навіть рік тому, що практично кожна сім'я братиме участь в екіпіруванні солдатів (часто незнайомих), купівлі ліків невідомим пораненим, збиранні одягу, грошей на автомобілі для вивезення поранених з поля бою!!!!! Що жінки проводитимуть у лікарнях нічні чергування, доглядаючи поранених, не своїх дітей. Я знаю випадки, коли привозили в реанімацію тяжко поранених, а дорогих ліків на порятунок їхніх життів не було. Медсестри вибігали надвір і буквально у перехожих збирали необхідну суму. І найголовніше люди давали! Ви можете уявити таке хоча б рік тому? А черга з лексусів на здачу крові для армії?

У моєму будинку на першому поверсі є протестантська церква. Наразі туди перевезли маріупольський дитячий будинок у зв'язку із вторгненням «миротворчих» військ РФ. Весь наш двір зносить туди їжу, одяг та хто що може. Хтось їжу возить у шпиталі, хтось гроші збирає. Подруга, яка очолює волонтерський рух в обласній лікарні, пише про те, що їй уже кілька разів давали гроші в кафе незнайомі люди, підслухавши розмову про поранених. Так, можна говорити про те, що наша держава зовсім нікуди, якщо не дбає про поранених і біженців, але мені хочеться сказати, не про неї, а про те, які гідні громадяни живуть у ній. А держава підтягнеться, вона відповідатиме такій сердечності, дай нам бог вистояти в цьому всім.

Тепер хочу написати про ненависть після всіх цих соплів. Нам зараз нелегко. Це м'яко кажучи. Нелегко ще й тому, що вся ця ситуація породжує злість та ненависть до ворога. А ворог зараз хоч як це страшно звучить – Росія з її простими жителями, а ще точніше глава цієї братської держави. Відразу згадуються анекдоти ще радянських часів, тоді нам школярам зовсім незрозумілі про «москаляку на гіляку» та «добрим москалям добрі труни, паганим – погані» (поганим – погані). Мабуть, братський народ не раз уже пригнічував Україну, тому фольклор у нас відповідний. Але я не про це. Я про те, що найскладнішим завданням для українців зараз є не Батьківщину врятувати та захистити. А роблячи все можливе для захисту Батьківщини, зберігати мир у серці, не пускати туди злість, помсту, агресію. Навіщо, спитаєте ви? З прагматичності, як завжди.

Щоб не втрачати сили. Ненависть забирає сили, які можна було б використати на добрі справи. Ніщо не однозначно у цьому світі. Наприклад. Наші діди віддавали життя, захищаючи Батьківщину від фашистів. Минуло якихось 50 років і стало ясно, що Батьківщина була не менш фашистською, ніж Німеччина. Чи це означає, що їм треба було здатися? Ні, звичайно, вони виконували свій обов'язок. І що найсумніше, тепер онуки тих захисників, які з кров'ю матерів увібрали ненависть до фашизму, самі є частиною фашистської армії, яка нападає на сусідів. Хоча вони, швидше за все, не усвідомлюють цього. Тому не треба з піною біля рота доводити свою правоту і ненавидіти всіма фібрами душі сепаратистів, які продали Батьківщину за 3 копійки або просто ошуканих людей. Направте свій запал на щось творить.

Про росіян. Чи не путлерівців. Вони теж здають гроші на допомогу нашим пораненим. Картка моєї подруги-волонтера регулярно поповнюється карбованцями. Давайте думати про них. З вдячністю. А решта має право мати свою думку. Це їхнє життя та їхня совість.

Зберігати світ у серці важливо ще з однієї причини. Першою, нагадаю, є збереження енергії, а друга навіть найважливіша причина – духовно-енергетична. Пам'ятайте, що всередині, зовні. Якщо ми просочимося наскрізь злістю і жагою помсти, це виллється назовні і війна постукає до нашого будинку не лише руками біженців та поранених. Давайте зберігати світ усередині та вірити, що це допоможе зберегти світ зовні. І спрямовувати свої зусилля у турботу про тих, хто її потребує, у міру своїх сил, звичайно.

Коротше, миру нам усім, миру в серці та миру в наших містах. І більше сил на добрі справи.

П.С. Нещодавно в мережі виклали листівки, які розкидали в Маріуполі (або десь у тих краях, вибачте, я далека від географії). Коротко про головне: Пам'ятка про те, як зустрічати визвольні російські війська. Думаю, текст узятий у СС. Вони не парилися переписувати. Сенс такий. Ми прийшли вас урятувати від вашого неправильного незаконного уряду. Ви маєте бути з нами дуже люб'язними, на першу вимогу звільняти житло солдатам і головне зраджувати Батьківщину: видавати загарбникам списки майданівців, людей службовців в українській армії. І ті з вас, хто якісно продадуть Батьківщину, отримають додаткове харчування!!!! Сподіваюся, це фейк. Прочитавши це, мені, абсолютно пацифістськи налаштованій дівчині, захотілося взяти автомат і допомогти авторам перейти в інший світ. Без агресії та злості, просто допомогти. Налякає/дивує 2 моменти: на яку цільову аудиторію це розраховано? Невже ми маємо таку цільову аудиторію? Сподіваюся, ні. У результаті я заспокоїла свій мозок тим, що це чи фейк, чи, може, це наші таке розкидають? Як профілактику сепаратизму. Так людина, може, сумнівалася, як їй ставиться до загарбників, а так прочитає і зрозуміє як саме. Мені так легко зберігати світ усередині. Тому що, якщо думати, що це правда, розносить. А сенсу в цьому немає, краще піти на нічне чергування до лікарні та витратити свої сили на це, а не на обурення. І вас до того ж закликаю.